У Золотоноші встановлено пам’ятний знак ченцю родом із Золотоніщини, який чверть тисячоліття тому очолив рух на відновлення незалежності Української Церкви від москви – Анатолію Мелесу…
Анатолій Мелес: чернець з незламним козацьким духом
У січні 1751 року в Синодальній конторі москви «с прістрастієм» допитували Анатолія Мелеса, єпископа з козацької Запорозької Січі, який «провинився» перед московитами тим, що «вьол сєбя в Сєчі буйно, по царскім дням молєбні нє правіл, вьол сєбя как будто на отдєлєніє Сєчі от Россіі». Народився найволелюбніший єпископ Запорозької Січі на Золотоніщині – до сьогодні люди живуть у населених пунктах, засновниками яких був козацький рід Мелесів: це село Мелесівка та колишній Мелесів хутір, який увійшов до меж сучасного села Зорівка.
Із тексту допиту в Синодальній конторі: “От роду ему двадцать осьмой год; отдан для обучения латинского и прочих диалектов в Киевскую академию, в коей он, Анатолий, и обучался по 1743 год и ходил до школы пиитики; ныне он, Анатолий, по-еврейски и по-немецки позабыл, а знает говорить и писать по-гречески и по-латыни…
Будучи Вашего Императорского Величества малороссийским, Переяславского полку, местечка Золотоноши, природным подданным, своевольно в 1743 году из России за границу ушел и, бродя в Польше и Волосской земле по разным местам и монастырям, монашество и иеромонашество через происки свои, без избрания, яко чуждой церкви клирик, получа, в 1749 году в Афонскую гору, в Павло-Георгиевский монастырь пришедши, через полшеста месяца во архимандрита Константинопольским патриархом Кириллом таковым же неправильным образом произведен…»
Пожалівшись у стилі, звичному для московитів усіх часів, на «своєвольноє» перебування ченцем на святому Афоні і навіть на зроблене Константинопольським патріархом «нєправільноє проізвєдєніє в архімандріти», клерки Синодальної контори зробили в доносі наголос на ще більше «прєступлєніє» Анатолія Мелеса – наголосили, що він «без дозволу» відвідав закордонний «в Польше монастырь, именуемый Мотренин. А из оного Мотренина монастыря пошел он, Анатолий, в волосской город Бокурешт, в коем имеется еллино-греческая школа». «Бокурешт» – це Бухарест, столиця сучасної Румунії, а «Мотренин монастырь в Польше» – це Мотрин монастир в Холодному Яру на сучасній Черкащини – ці землі належали на той час Польщі…
Коли вільнолюбного козацького єпископа зіслали до монастиря в Сибір, дорогою він «к побегу своему способу искал, и в караульного капрала за чинимое ему в том запрещение нож бросил».
Коли ж зрештою за розпорядженням цариці був повернутий в Україну і став настоятелем монастиря у Глухові на Сумщині, на нього знову строчили кляузи – жалілися, що ходить босим навіть у холоди, займається фізичними тренуваннями, а ченцям наказав декілька дзвонів переплавити на гармати – золотонісець хотів, щоб навіть у монастирі українці тренувалися стріляти. По кому саме – московські шпигуни не знали, але враховуючи біографію єпископа, здогадувалися…
Виявлено невідомі свідчення про козацького єпископа
Український історик та директор Міжнародного інституту афонської спадщини д-р Сергій Шумило на основі вивчення архівних джерел встановив невідомі досі подробиці життя бунтівного козацького єпископа, чиє прізвище він пише з м’яким знаком наприкінці (МелесЬ) – як у документах, які знайшов під час роботи з архівами Афону. Як встановив Сергій Шумило, світське ім’я Анатолія Мелеся, який на Запорозькій Січі намагався створити автономну козацьку єпархію – Олексій Мелесь (в іноцтві Азарія, у чернецтві Анатолій), а його дід по матері Василь Мелесь був компанійським обозним Золотоніської козацької сотні на Черкащині. Також історик встановив, що Олексій-Анатолій на Золотоніщині мав чотирьох рідних братів, з яких Іван Мелесь був цольнером (митним наглядачем) у сотенному містечку Царичанка, інший брат Семен був сотенним хорунжим, ще один брат Василь служив на морському флоті, а брат Федір прийняв чернецтво з ім’ям Феофілакт і згодом служив архімандритом у Костромі при єпископі Дамаскіні (Аскаронському).
На основі архівних матеріалів Сергію Шумило вдалося встановити, що Олексій Мелесь близько 1743 р. «своєвольно за кордон у Волоську землю пішов”, де став учнем, найближчим другом і співкелейником відомого українського подвижника, перекладача, письменника і Святого – Паїсія Величковського. Близько трьох із половиною років (з 1743 по 1746) обидва українських діячі були разом у румунських пустельницьких скитах, набувши там багатого чернечого досвіду і «розпалюючись ревністю до духовних подвигів і безмовності». Спочатку вони разом жили у далекому й усамітненому посеред румунських лісів Трейстенському скиту, де Олексій Мелесь прийняв постриг в іноцтво з ім’ям Азарій. Проте у жовтні 1743 р. П. Величковський, А. Мелесь та ще кілька інших молодих українських ченців із благословення місцевого старця Михаїла з Трейстена перейшли на проживання до розташованого високо в горах скиту Кирнул, під духовне керівництво тамтешнього старця-пустельника схимонаха Онуфрія. Тут Величковському і Мелесю було дано благословення жити в одній келії в лісі біля скиту. Згодом П. Величковському довелося розлучитися з Мелесем, оскільки той разом зі старцем Михаїлом і кількома іншими братіями перейшов у Поляноворонську пустинь. Як згадував згодом святий Паїсій Величковський, «я, сильно шкодуючи про нашу розлуку, з багатьма сльозами прощався з ними /…/, як якийсь сирота, що втратив духовну опіку». Згодом долі св. Паїсія Величковського та Анатолія Мелеся знову зійдуться, тепер вже на Святій Горі Афон.
Як встановив Сергій Шумило, близько 1751 року патріарх Константинопольський Кирило V (Каракаллос), який неодноразово надавав різну допомогу і св. Паїсію Величковському, звів Анатолія Мелеся на Афоні у сан архімандрита, а через чотири роки, 1755 р., тим же патріархом «во епископа с наименованием запустелой от древних лет Мелетинской епархии двумя епископами в митру произведен». Вже в сані єпископа Анатолій Мелесь сприяв православним болгарам, сербам і грекам на Балканах, які зазнавали утисків з боку турків, у їхньому переселенні в межі південної України.
У 1757 – 1759 рр. об’їздив українські землі й зупинився на Запорозькій Січі. Як повідомляє Сергій Шумило, у 1759 р. цей «афонський єпископ» майже цілий рік проживав на Запорозькій Січі, де без дозволу російського Синоду і Київського митрополита звершував богослужіння архієрейським чином, і при цьому відмовлявся поминати церковну владу. На думку низки дослідників, єпископ Анатолій Мелесь намагався створити на Запоріжжі окрему автономну козацьку єпархію. У 1760 р. рішенням російського Синоду він був позбавлений сану і як простий чернець засланий до Сибіру. Проте у 1770 р. Синод поновив його в «єпископському чині й дозволив йому справляти священнослужіння архієрейське». Єпископ Анатолій отримав у Чернігівській єпархії в управління «козацький» Глухівський монастир, де став юродствувати та помер 2 лютого 1772 року.
Як каже історик Сергій Шумило, “тривалий час проживаючи на Афоні, у слов’янському Павлівському монастирі, а також підтримуючи тісні стосунки із Запорозькою Січчю, цей уродженець Черкащини, судячи з усього, й надалі підтримував на Афоні зв’язки з колишнім своїм сподвижником Паїсієм Величковським і з братією заснованого ним Іллінського скиту, де подвизалося чимало колишніх запорозьких козаків”.
Федір Мелес: линув до Неба в молитвах, а потім спробував зробити крила…
В контексті розповіді про славетного поборника ідеї незалежності Української Церкви варто згадати про його рідного брата, який теж був ченцем, а «за сумісництвом» – винахідником, який стояв біля витоків ідей повітроплавання.
В часи гетьманства Данила Апостола народився брат Олексія (Анатолія) Мелеса – Федір, історії якого напередодні повномасштабного вторгнення росії 2022 року присвятив свій відеоблог професійний історик і радіожурналіст, пізніше офіцер 3-ї окремої штурмової бригади, а нині – директор Інституту національної пам’яті України Олександр Алфьоров.
Першу згадку про Федора (в чернецтві – Феофілакта) Мелеса історик знайшов у архівному документі 1756 року, в якому йшлося про затримання цього ченця родом із Золотоніщини у місті Гамбург (сучасна Німеччина). Схопили Мелеса на вулиці європейського міста… люди духівника російського царя, а за сумісництвом – консула росії у Гамбурзі, вільному місті-державі Ганзейського союзу. Ченця, який шукав у Європі тих, хто підтримав би його ідею побудови першого літального апарата, затримали за формальним звинуваченням у «самовільному знятті чернечого постригу». Потім було зіслання до монастирів Сибіру: Далматовський, Тюменський, зрештою -Тобольський…
Практичною побудовою крил для польоту в небо “колодник-розстрига” Федір Мелес зайнявся з метою втечі у лютому місяці 1762 року. Він був свято переконаний, що “… може людина зовсім подібно до птиці повітрям, куди хоче літати”. Мелес здійснив втечу з монастиря, каменем збив кайдани, яким були заковані його ноги і дві доби майстрував крила для польоту на невеликому острівці на Іртиші біля Тобольська, маючи намір обтягнути їх мішками з-під борошна, які прихопив з собою – за допомоги мотузків, які зрізав з монастирських дзвонів під час втечі. Лютий сибірський холод завадив планам ченця, який не мав з собою нічого для розведення вогню…
На допиті Мелес показав, що “…мав намір звідси, з Тобольська, відлетіти прямо до містечка Золотоноша Переяславського козацького полку”. Вважав, що за умови попутного вітру долетить всього за добу. Писар, який занотовував протокол допиту, зробив на полях примітку: «Божевільний». А тобольський митрополит Павло, вважаючи, що “диявол … показав йому божевільний спосіб до літання”, розпорядився “за вчинене божевілля Мелесу щоп’ятниці на тижні по сорок ударів батогами або лозами прописати замість поклонінь земних”.
Остаточно від кайданів Федір Мелес звільниться лише 1773 року, з подачі губернатора, добре знайомого з гетьманом України Кирилом Розумовським. Від моменту затримання золотонісця в Гамбурзі до його звільнення минуло 16 років… А ще через два роки на розпорядження цариці Катерини буде зруйновано Запорізьку Січ – московити продовжили нищення Волі в Україні.
Через століття мрію Мелеса про польоти з саморобними крилами першим здійснить німецький інженер Отто Лілієнталь. Так співпало, що по сьогоднішній день рухом авіамоделізму й дельтапланеризму в Німеччині курує організація Deutschen Modellflieger Verband, головний офіс якої розташований у Гамбурзі – саме тому німецькому місті, куди золотонісець Мелес прибув з «шаленою ідеєю» польотів два з половиною століття тому…
Публікацію підготовлено всеукраїнською газетою «Козацький край», за сприяння директора Інституту Афонської спадщини Сергія Шумила та директора Інституту національної пам’яті України Олександра Алфьорова