Золотоноша – місто обласного підпорядкування, розташоване на лівому допливі Дніпра р. Золотоношці на залізничній лінії Бахмач – Одеса з променем на Київ через Миронівку та на перехресті асфальтових шляхів Київ -Кременчук і Черкаси – Шрамківка. Відстань до Черкас залізницею – 30 км, автотрасою – 35,5 км. Населення – 29,9 тис. (на 1.01.2002 р.).
Походження назви
За 1 км від міста, в урочищі. Ярки, виявлено осаду Русі (Х-ХІІІ ст.). Назву Золотоноша пов’язують із назвою річки: її піщане дно, покрите шаром золотавої слюди, сяяло, мов золото.
Назву Золотоноша пов’язують із назвою річки: її піщане дно, покрите шаром золотавої слюди, сяяло, мов золото. Хоча й викликала вона цілий цикл “золотих” легенд… Згідно з однією з них, у другій чверті XVII ст. Золотоноша була замком Яреми Вишневецького і збірним місцем податків, сплачуваних з його величезного феоду – так званої “Вишневеччини”. Зосередження в місті податків – золотих грошей – нібито й дало привід назвати його Золотоношею, тобто “золотою ношею”. Проте, як свідчать писемні згадки, таке твердження хибне, бо Вишневецький прибув на Лівобережжя на початку 30-х років XVII ст., а назва міста з коренем “золот” з’явилася за 60 років до того.
За другою легендою, черкаські козаки придбане “вогнем і мечем” золото складали в напівпрохідних, болотяних заводях річки Золотоноші.
Третя легенда пов’язує назву міста з подіями часів монголо-татарського іга. Татарська флотилія, навантажена даниною, зібраною з підвладного люду, поверталася до Криму. Здійнялась буря, і хвилі ринули на чужинців. Вода поглинула і човни і скарби. Коли ж стихія вгамувалася, хвилі почали прибивати до берега золоті речі. Це сталося на місці виникнення Золотоноші. Відтак, кажуть, річку назвали Золотоношею, а згодом і місто одержало цю ж назву.
На думку ж науковців, своєю назвою річка завдячує природним особливостям: дно Золотоношки, покрите піщаними наносами, сяяло, мов золото, від домішків слюди золотавого кольору. Отже, найбільш вірогідним є твердження про те, що місто отримало свою назву не від тих скарбів, що проходили через нього, а від блискучих розливів місцевої річки.
Перші роки
Перша писемна згадка про Золотоношу припадає на 1576 рік. У своїй духівниці, складеній того року, волинський воєвода князь Богуш Корецький згадує “Золотону, яку звуть Глинщина, у воєводстві Київському розташовану”. У цьому документі колишнім власником осади названо князя Богдана Глинського. Не виключено, що осада й річка з назвою “Золотоноша” існували ще за Київської Русі. І за формою, і за змістом це типовий топонім великокнязівської доби.
Розташована на майже неприступному острові поряд з давнім торговельним шляхом – Царгородською дорогою, осада мала зручне оборонне і вигідне географічне положення, що сприяло її швидкому розвиткові. Уже в 1616р. Золотоноша згадується як місто, а на карті французького інженера Боплана (40-ві роки XVII ст.) – як укріплене місто. 1647 року тут налічувалося 273 господарства, або приблизно 1700 осіб населення.
Козацькі часи
З 1625 року створено Золотоніську козацьку сотню у складі Черкаського полку, 1627 року – ремісниче братство. Останнє проіснувало біля 225 років. Від 1648 році Золотоноша – центр сотні як адміністративно-територіальної одиниці. Золотоніська делегація, очолена сотником Остапом Зайцем, брала участь у Переяславській раді.
1666 року Золотоноша – центр Переяславського повстання. Маючи фортецю (на території нинішньої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 3) й оточена зусюдибіч водою, Золотоноша вважалася неприступною. Урядовим військам не здалося здобути її. Золотоніська козацька сотня брала участь у бою зі Шведами під Ерестфером і в Полтавській битві 1709 року.
У зв’язку з ліквідацією козацького устрою в Україні, 1781 року Золотоноша, до того містечко, стала містом, центром повіту Київського намісництва, 1796 року – Малоросійської, а 1802 року – Полтавської губернії. Козаки і селяни Золотоноші брали участь у російсько-французькій війні 1812 року. У місті формувалося селянське ополчення Золотоніського повіту, у Кропивні – козацьке. В 1783 до 1786 року в Золотоноші жив майбутній герой війни, командир славетної 27-ї піхотної дивізії, генерал-лейтенант Дмитро Неверовський.
19 століття
1820 року в Золотоноші відкрито повітову школу, 1871 року – дівчачу прогімназію (від 1904 року-гімназія), 1898 року – нижчу сільськогосподарську школу, 1906 року – хлоп’ячу пропгімназію (від 1910 року – гімназія), 1897 року – театр. 1910 року в місті мешкало 13800 чоловік. У Золотоноші народився поет Костянтин Думитрашко (1814-1886 рр.), жив учений Никифор Борисяк (1817-1882 рр.). У 50-х роках XVIII ст. тут бував філософ і поет Григорій Сковорода, в 90-х роках XVIII ст. – письменник Іван Котляревський, у 1809-1811 роках навчався майбутній учений Михайло Максимович, у 30-их роках – кириломефодієвець Олександр Навроцький, 1845 року перебував Тарас Шевченко. У другій половині XIX ст. місто відвідував письменник Михайло Старицький. У 1897 і 1899 роках у Золотоноші гастролював композитор Микола Лисенко. 1900 року виступала на сцені актриса Марія Заньковецька, у 1913 і 1914 роках – актор Панас Саксаганський, 1914року-БорисРоманицький.
1897 року через Золотоношу прокладено вузькоколійну залізничну лінію Бахмач – Красне, 1912 року – ширококолійну Бахмач – Одеса.
20 століття
На початку XX ст. Золотоноша – дрібний промисловий і помітний торгівельний осередок. 1913 року тут працювали чавуноливарний завод, відкритий 1911 року, цегельня “Вулкан” (з 1911 року), броварня (з 1903 року), оцтовий і миловарний заводи, завод газових і фруктових вод, 2 парових та 2 простих млини, 2 олійниці, 3 крупорушки тощо. Відбувалося 6 щотижневих ярмарок і 3 щотижневі базари.
Від 1920 року Золотоноша – повітове місто Кременчуцької губернії, від 1922 року – Полтавської, 1923 року створено Золотоніський район у складі Золотоніської округи, від 1925 року – Черкаської, від 1927 року – Шевченківської округи, ліквідованої 1930 року. Від 1932 року Золотоноша – районний центр Київської, а від 1937 року – Полтавської області.
За роки довоєнної п’ятирічки в місті створено нову промисловість:
- 1929 р. – ремонтно-механічний завод;
- 1930 р. – інкубаторну станцію;
- 1931 р. – коноплезавод, чинбарню, кромалопатоковий завод;
- 1933 р. – деревообробну артіль “Перемога”;
- 1934 р. – м’ятний завод;
- 1938 р. – харчокомбінат та інші підприємства.
Від 19 вересня 1941 року до 22 вересня 1943 року Золотоноша перебувала в німецькій окупації. У місцевому концентраційному таборі знищено 12570 осіб. У лютому 1942 року виникла Золотоніська антифашистська організація, керована М. І. Савраном, М. О. Соловйовим та Г. Н. Ніколаєвим. Понад 2000 золотонісців брало участь у війні, близько 1000 з них – загинуло, понад тисячу нагороджено орденами і медалями. Заподіяно місту збитків на 79,5 млн. крб.
Від 1945 року Золотоноша – районний центр Полтавської, а із 1954-го – Черкаської області. За післявоєнні роки було відновлено і розширено промисловість: виноробний комбінат, створений 1968 року на базі харчокомбінату, комбінат хлібопродуктів – від 1959 року, маслоробний завод, консервний завод – 1968 року, швейна фабрика – відкрита 1946 року, 4 цегельні заводи, завод металовиробів.