Наприкінці літа золотонісці здійснили візит до Польщі, у місто-побратим Явор. Як розповіла виданню Золотоноша.City секретар Золотоніської міської ради Наталія Сьомак, спершу надійшло офіційне запрошення на щорічне свято «Хліба і пряників», яке наші посадовці вже мали нагоду відвідувати раніше. Проте, зважаючи на повномасштабну війну в країні та відмінні від попередніх років обставини, владці спочатку не надали запрошенню належної уваги.
Але польські друзі були наполегливими і дуже хотіли бачити золотоніську делегацію на своєму святі. Тож зрештою, Наталія Сьомак, заступник міського голови Олександр Флоренко, підприємці – Віктор Душка, Владислав Восколович і Жанна Старухіна, очільниця Центру надання соціальних послуг Людмила Неліна та золотоніський жіночий ансамбль «Лебідка» направилися у Явор.
— Вже коли ми прибули, то зрозуміли, чому польські друзі так наполягали на нашій присутності, – зазначили Наталія Олексіївна. – Хоч на святі були присутні представники багатьох країн, насамперед все це було присвячено Україні. Для яворчан це було перше свято за останні роки, адже раніше заважав Covid-19 та карантин, але попри це відчувався акцент саме на подіях у нашій країні.
Наша «Лебідка» виступила перед гостями у гарних костюмах та з українською символікою, а делегація вбралася у вишиванки, чим привертала до себе шанобливі погляди закордонних друзів.
Крім звичної атмосфери свята, виставками хлібів різних виробників та величними гуляннями, в один із днів була влаштована зустріч з підприємцями Явора і навіть деяких сусідніх воєводств, які брали участь у формуванні гуманітарної допомоги для Золотоніської громади. Варто згадати, що одна з перших допомог на початку широкомасштабного вторгнення росіян надійшла саме від яворчан.
— Це була дуже тепла, зворушлива та щира зустріч, – розповідає Наталія Сьомак. – Ми були там лише два дні, але змогли сповна відчути підтримку та повагу, з якою до нас ставляться польські друзі. Як мені здалося, вони бачать в українцях надію і прагнуть якнайкраще допомагати, щоб ворог не дістався до їхньої землі.
Перейняти досвід
Наталія Олексіївна зазначила, що хоч цей візит і не був діловим, а радше дружнім, з кожної такої поїздки посадовці намагаються виокремити для себе ті чи інші аспекти, які можна перейняти у наших сусідів і запровадити на теренах зокрема Золотоніщини. Особисто для себе пані секретар відзначила енергетичну царину.
— Зразу при в’їзді у місто ми побачили вітряні турбіни. По-перше – це гарно і естетично, по-друге – вигідно. Крім того, у них ледь не на кожному приватному будинку є сонячні батареї. Десь дві секції, десь три-чотири, але це дуже поширене явище. Люди буквально беруть енергію від природи. Для нас сонячні батареї – це щось дороге, екзотичне, а натомість у них – доступні ціни, відповідна підтримка та рішення на законодавчому рівні, заохочення тощо. Особливо це кидається у вічі на тлі подій сьогодення, у часи масштабної війни та зросту цін на енергоносії. Крім того, у Європі вже давно немає стовпів, дротів, які нависають над дорогами та будинками і де часто стаються аварії та небезпечні ситуації після буревіїв чи подібних природних явищ. Усі ці мережі ховають під землю. Гадаю, це саме те, на що нам варто звернути увагу і чому слід вчитися у польських друзів. Після перемоги у війні, коли почнеться відбудова України, нам слід починати семимильними кроками рухатися у європейське середовище, а правильніше буде сказати – створювати це середовище тут. І я, як депутат, хотіла б ініціювати зміни саме в енергетиці. Тим паче, тепер від Золотоніщини у Верховній Раді є народний депутат України, тож, можливо, ми зможемо отримати підтримку на рівні законопроєктів тощо.
Також Наталію Олексіївну вразила компактність польської забудови. Немає таких собі маєтків, які часто можна зустріти на наших теренах. Люди будуть все практично, заощадливо, без зайвої помпезності та квадратних метрів, які потрібно опалювати та утримувати, марнуючи купу грошей. Скажімо, коли б у нас хтось побудував собі повноцінний другий поверх, то у Польщі людина обійшлася б мансардою, з віконцем, спальнею тощо. Акуратно, компактно і економно, але при цьому – зручно і комфортно – це те, до чого варто йти і нам.
Запозичення та плани
Крім золотоніської делегації, на запрошення відгукнулися також представники Бердичева.
Фото: РІО Бердичів
Вони також вже тривалий час товаришують з Явором, навіть дещо довше, ніж Золотоноша. Бурмістр Явора вніс на розгляд цікаву пропозицію. Поки що, як зазначила Наталія Олексіївна, це лише на рівні ідеї, але перспектива у проєкту є. Суть пропозиції у тому, щоб зібрати у Львові представників від Золотоноші, Бердичева та Явора, і підписати щось на штиб угоди про співпрацю, такого собі меморандуму. Польські партнери зазначили, що могли б залучити для посередництва очільника Львова. Також, запропонований бурмістром Явора формат передбачає, що у майбутньому Європейський союз міг би навіть надати кошти для втілення тих чи інших задумів у життя.
Як зазначила Наталія Олексіївна, шлях до Польщі був досить складним, зокрема через затори на митниці. Попри це, Олександр Флоренко зміг віднайти користь навіть з безпосередньо дороги до Явора, а саме з нетривалого перебування у Львові проїздом.
Олександр Анатолійович розповів про цікаву ініціативу. Всім добре відомо, що центр нашого міста перевантажений пожвавленим рухом, а крім того, кожен вільний метр обабіч дороги займають полишені власниками від ранку і до самого вечора машини.
Посадовець поділився досвідом спілкування з партнерами й не тільки, а саме підняв тему паркоматів. Таким чином можна буде, по-перше, наповнювати бюджет, а по-друге – розвантажувати центр міста, адже після такого нововведення не всім кортітиме на цілий день залишати автомобіль. Вартість у 15 гривень на годину – не так вже і велике, особливо, коли мова заходить про тих, хто займається торгівлею на базарі (і хто здебільшого й є тими власниками автомобілів, що займають місця з самого ранку і до вечора), а водночас вирішує низку негараздів.
Фото: VARTA1
Система буде продумана і прогресивна, принаймні для власників сучасних ґаджетів. Сплачувати можна буде просто підносячи телефон до паркомату, без зайвих маневрів і подібних застарілих методів. Для контролю за цим використовуватимуть муніципальних інспекторів, які матимуть перед очима планшети, де будуть чітко бачити, скажімо, хто сплатив, а хто ні. Вартість такого задоволення може обійтися у копієчку, проте на тлі потенційного вирішення проблеми з перевантаженням центра міста і новими надходженнями для функціонування та розвитку громади – це цілком виправдані видатки. Поки що проєкт перебуває на рівні ідеї, але звучить дуже навіть перспективно, тим паче, що у західних країнах та навіть деяких містах України – зокрема у Львові – це поширена, буденна практика.
