Золотоніський ліцей – на варті українського тилу

На тлі повномасштабної війни на сторінках Золотоноша.City висвітлювалась волонтерська діяльність як закладів і підприємств, так і окремих громадян та цілих колективів. Абсолютно усі об’єдналися навколо спільної мети, а водночас журналісти цього видання — продовжують традицію і збирають усі ці історії до одного знаменника.

Сьогодні розповідають про великий колектив, який покликаний навчати прийдешні покоління розуму і вмінню, а також власним прикладом демонструвати, як нащадки мають жити в цій країні. Отож, героєм оповіді став Державний навчальний заклад «Золотоніський професійний ліцей».

Кожен вносить свою частку у перемогу. Одними з таких людей є працівники ліцею. І нині журналісти Золотоноша.City згадують найважливіші моменти, коли педагоги долучалися до підтримки Збройних сил та народу України.

Отож, публічна волонтерська діяльність ліцею розпочалася 18 березня поточного року. У цій добірці автори опираються винятково на публічність, тож усі ті великі та маленькі вчинки, які обійшли стороною у своїх звітах та публікаціях педагоги, лишаться поза увагою, але не поза вагомим внеском у спільну справу.

Отже, саме 18 березня колектив ліцею виступив із першою заявою про свої здобутки на, так би мовити, тиловому фронті:

— Напад росії на Україну не залякав, а ще більше згуртував українців. Багато чоловіків нашого ліцею вступили в ряди тероборони, дехто в лави ЗСУ. Колектив закладу кожного дня робить свій посильний внесок: печемо пиріжки, варимо вареники, шиємо розгрузочні жилети, та віримо, що праця кожного з нас допоможе відчути затишок домашнього тепла та стане своєрідним оберегом для всіх захисників. Зібрали та доправили до воїнів територіальної оборони громади найнеобхідніше: засоби гігієни, одяг та продукти. Нехай ангел охоронець оберігає всіх захисників! Разом до перемоги! Все буде Україна! Героям слава! – ішлося у дописі на сторінці ліцею у мережі.

Поміж іншим, директор закладу, Костянтин Короткий, також подався до лав ЗСУ від початку широкомасштабного вторгнення, але дещо згодом був змушений покинути службу через віковий критерій. Але попри це, чоловік регулярно відвідує фронт, доставляючи бійцям провіант і реманент, який виготовляють ліцеїсти.

22 квітня, напередодні великого свята Воскресіння Господнього, майстри кухарського напрямку спекли паски та пряники для захисників, у які вклали свою любов, тепло та безмежну вдячність.

А щоб підняти моральний дух захисникам, працівники-чоловіки, «золоті голоси» ліцею, подарували пісні у відео-форматі.

Також, керівництво ліцею, викладачі і майстри не забували подякувати тим, хто долучався до волонтерського руху і робив можливим створення тих-таки розгрузок, аптечок, сумочок чи іншого реманенту. Це і учні, і їхні батьки, які часто допомагали у придбанні матеріалу, зокрема тканини, липучок, строп тощо.

Ліцей регулярно відзначав цей важливий внесок у свою діяльність, а також не соромився у час потреби просити про допомогу. Так, скажімо, на початку літа ліцеїсти звернулися до громадськості, прозвітувавши про понад 1000 відшитих виробів, подякувавши владі та усім небайдужим за посильну поміч і попрохавши фінансової підтримки, щоб не зупиняти діяльність ні на день. А нещодавно, ліцеїсти розпочали збір непотрібних газових балонів для виготовлення буржуйок для потреб захисників, а також описали потребу у продуктах для посилок на фронт.

Крім того, для максимального залучення у всі можливі процеси, які можуть посприяти спільній справі, ліцей також приєднувався і до спільних ініціатив. Зокрема, це і участь у фізкультурному онлайн-челенджі «Разом до Перемоги», з подальшою передачею естафети Державному навчальному закладу «Іркліївський професійний аграрний ліцей».

Допомогою у вигляді матеріальних речей навчальний заклад не обмежився і влаштував протягом цих місяців низку заходів національно-патріотичного виховання та соціальних ініціатив. Так, відзначити варто, що в межах профорієнтаційної кампанії, ліцей представив свою діяльність у липневому заході, у проєкті «Соціальна адаптація під час війни», організованому для дітей та їхніх батьків, які були вимушені переїхати до нашої громади. А серпневий – спрямований на формування української громадянської ідентичності у внутрішньо переміщених осіб проєкт на тему «Видатні особи українського державотворення. М. Грушевський».

А навчальний рік 2022-2023 взагалі розпочався з уроку на тему: «Ми – Українці: честь і слава незламним!», метою якого було виховання почуття гордості й приналежності до незламного українського народу, котрий героїчно боронить власну державу; глибокої пошани до загиблих героїв і вшанування їх світлої пам’яті; поваги до Збройних сил України й усіх причетних до справи захисту нашої Вітчизни і вдячності їм; співчуття до людей, скалічених війною, до родичів тих, хто загинув на ній, тих, хто втратив житло або був змушений його покинути; стійкість до впливів пропаганди країни-агресора.

Вже рухаючись у бік резюме до всього сказаного, слід зазначити, що насправді – складно навіть перелічити кількість тих дописів, у яких ліцей висвітлював створення та відправку на фронт розмаїтої випічки (від пиріжків до пряників), пошив різного реманенту (від звичайних пов’язок до розгрузок і аптечок) та відвідини директором закладу позицій наших воїнів. До речі, ось так відгукуються про свого очільника у колективі:

 — Вихідні… І знову в дорогу… До побратимів, до колег, до сина. Всі проживають війну по-різному: хтось робить вигляд, що її немає, але більшість, навіть у тилу, роблять все можливе, щоб ми вистояли і перемогли! До таких людей і належить наш директор! Для нього немає ні відпочинку, ні вихідного. Допомога захисникам стала для нього способом життя. У час, коли наша країна перебуває у надскладній ситуації, саме активна громадська позиція, небайдужість і невтомна праця додає віри у те, що у нашого народу є майбутнє. Адже єднання є запорукою успіху. Весь колектив пишається таким керівником! Він є взірцем людяності й доброти. Не шкодує ні сил, ні часу на добрі справи. Велике спасибі за це! Все буде Україна!

Отож, усе це складно вмістити на кількох сторінках тексту, а ще складніше передати ту самовідданість і завзяття, з якими ліцеїсти кидаються у бій, у свою власну війну на теренах тилових, відносно мирних позицій. І разом з тим – це можна пояснити. Не тривіальними тезами про незламність українського духу та єдність України, а набагато легшими для сприйняття, більш осяжними, наближеними до кожного учня та викладача ліцею, речами. Так, серед загиблих захисників Золотоніщини, значна частина, ледь не половина – випускники саме нашого навчального закладу.

На стінах ліцею наразі встановлені іменні пам’ятні плити на честь загиблих випускників ліцею, що боронили Україну. Але навіть не прагнення помсти за мертвих спрямовує праведний гнів ліцеїстів. Це робить прагнення допомогти живим. Адже багато випускників – а також представники колективу – зараз стоять на рубежах, стримуючи ворога.

Одним із них є славнозвісний Роман Грибов, який, поміж іншим, не забув про свою alma mater і після свого звільнення з полону відвідував заклад.

Тому, зціпивши зуби та зібравши волю в кулак, ліцеїсти продовжують боротися – кожен як уміє, як знає і як може, монолітом, невтомним і таким, на який може покладатися фронт. Адже доки на варті тилу стоять такі люди – ворог не має навіть примарної надії на те, що зможе вигризти бодай кусень української землі.