5 травня когорта сімейних лікарів, медсестер, водіїв, бухгалтерів, працівників Центру первинної медико-санітарної допомоги відсвяткувала своє 5-річчя. Хоча, як твердить тепер вже історична хронологія, ще 28 січня 2016 року депутати Золотоніської міської ради затвердили рішення про створення Центру та його статут. У лютому керівником міської первинки була призначена Віра Антонова, яка понад 3 місяці витратила на вирішення організаційних нюансів: реєстрацію новоствореного підприємства, розробку штатного розпису, формування трудового колективу, переведення працівників з іншої організації тощо. Пише Золотоноша сіті
П’ять років тому кількість працівників у Центрі була 75 осіб. У мікрорайонах Золотоноші відчинили двері 3 амбулаторії: №1 на вул. Шевченка, 32, де донедавна отримували послуги залізничники; №2 – у приміщенні Центру надання соцпослуг на вул. Благовіщенська, 87; №3 – спочатку у поліклінічному відділенні багатопрофільної лікарні, а згодом – у дитячому відділенні на вул. Баха, 32.
Які випробування довелося здолати і через які фінансові труднощі пройти на шляху до формування стабільного та надійного Центру надання медичних послуг населенню – у розмові з головним бухгалтером комунального підприємства Наталією Чорною, яка стояла біля витоків створення лікувальної установи.
− Протягом перших років наше підприємство діяло за рахунок державної медичної субвенції. Ці кошти в основному йшли на заробітну плату працівникам та інші поточні видатки. Офісну техніку та меблі придбавали за фінансової підтримки міської ради. У процентному відношенні ці кошти не перевищували суму субвенції, проте це була суттєва матеріальна допомога. Медичне обладнання, меблі та інше майно нам дісталися у спадок від залізничної амбулаторії та дещо − від багатопрофільної лікарні, якщо це можна назвати меблями. Але на початковому етапі були раді й цьому. З часом стали обживатися новими, сучасними. У 2016 році придбали 2 автомобілі на загальну суму 435 тис. гривень. Авто сімейної медицини використовуємо для обслуговування населення вдома, щоб здійснювати маніпуляції, ставити крапельниці, робити забір аналізів, обслуговувати виклики тощо. Тоді ж отримали медичне обладнання для фізіотерапевтичного кабінету, електрокардіографи, аналізатори (гематологічний та сечі) вартістю 483 тис. грн. У 2017-му купили холодильники, пральні машини, інше обладнання на суму 31 тис. грн. Лише у 2018 році на капітальний ремонт амбулаторії №2 з міського бюджету ми отримали 984 тисячі гривень. Згодом ще 199 тисяч для придбання 12 комп’ютерів. Щороку з міського бюджету фінансується придбання пільгових медикаментів для інвалідів війни, учасників війни, онкохворих. Також у 2018 році для Центру виділили ще 50 тис. грн для комп’ютеризації робочих місць сімейних лікарів і терапевтів.
У 2019 році обладнали палати денного стаціонару в амбулаторії №3, відремонтували кабінети сімейних лікарів, облаштували фізіотерапевтичний кабінет. Затрати частково за кошти Центру, частково − міського бюджету.
− Наталіє Семенівно, що було найважче перелаштувати 5 років тому?
− Мабуть, самоорганізованість і необізнаність наших відвідувачів. Багато часу і нервів ми витрачали на роз’яснення нових умов надання медичних послуг. Люди, в силу своєї недалекоглядності, не могли зрозуміти: чому після відвідин лікаря треба рецепт підписувати чи йти за довідкою в офіс на Садовому проїзді, чому лікаря немає зранку на роботі (бо він працює в другу зміну), для чого брати направлення в сімейного, якщо треба до вузькопрофільного спеціаліста? Іноді доходило й до скандалів та скарг. Наші сімейники – Лариса Демешко, Тетяна Мозгова, Надія Верхольот, Олена Казак, Віра Полякова, Оксана Паляніченко − і терапевти на організацію роботи не скаржилися, та у них особливо не було на це й часу.
Мабуть, найважче було зліпити єдину потужну команду медиків, що сформувалася із трьох різних усталених колективів з власними звичаями, баченнями, організацією праці.
Були певні труднощі з кадровим забезпеченням. Колосальне навантаження лягло на педіатрів, яких у міській первинці було всього троє: Надія Курило, Ірина Підкуйко і Микола Ярмілко. Окрім прийому в амбулаторіях, їм доводилося ще й обслуговувати виклики вдома. Але вони з гідністю справлялися скрізь. Нині маємо потужну команду педіатрів, до якої приєдналися Олена Мазур, Олена Луганська та Неля Загребельна.
− У жовтні 2019 року вам довелося вчитися самотужки заробляти гроші. Як справилися з новим викликом?
− У жовтні вже був заключний етап переходу до нового виду фінансування. Ми звикли отримувати щомісячну медичну субвенцію, це було надійно і зручно. А потім у рамках реформи довелося переформатовувати забезпечення. Підготовчу роботу розпочали ще у квітні. Довелося розробляти досить об’ємну кіпу документів. Навіть додати довідку про загальну кількість населення Золотоноші. Ця вчасна реєстрація до 1 жовтня допомогла нам отримувати кошти з Національної служби здоров’я не тільки пропорційно до укладених декларацій із золотонісцями, а ще й за так званим «червоним списком» – за надання медичних послуг тим, хто ще не мав договору з лікарем. Ця далекоглядність нашої керівниці Віри Антонової допомогла створити фінансове пігрунтя і мати час ще протягом трьох місяців почуватися захищеними у матеріальному плані. А також активніше працювати з населенням по укладанню угод.
− Чи усі відразу погодилися з тим, що кошти НСЗУ – це командний заробіток?
− Та ні, траплялися непорозуміння. Лікарям, котрі мали повний комплект декларацій, − 1800 пацієнтів, надходило в середньому 80 тисяч гривень. Вірі Антоновій доводилося пояснювати багатьом, що це не персональний заробіток. З цих коштів треба сформувати зарплату медсестрі-помічниці, маніпуляційній медсестрі, медичному персоналу, а також залишити на розвиток Центру. Проводили збори колективу, зібрання в амбулаторіях, доки донесли людям складову державних надходжень.
− Чи вистачає наразі грошей, зароблених самотужки, на всі потреби?
− Окрім коштів, зароблених у НСЗУ, маємо надходження з міського бюджету на утримання медичних закладів громади, що передбачено Бюджетним кодексом. Як і те, що міська рада оплачує комунальні послуги – електроенергію та опалення, а також виділяє кошти відповідно до соціальних програм: пільгове медичне забезпечення різних категорій населення, орфанні захворювання тощо. У 2021 році лише на ці витрати з міського бюджету передбачено 2 мільйони гривень. Загальна ж сума на медицину у поточному році складає майже 5 млн грн. У 2020-му нам надійшло 200 тисяч гривень на ремонт амбулаторії №3.
− Чи маєте проблему з кадровим забезпеченням на даному етапі?
− Згідно із штатним розписом маємо 110 одиниць, але по факту працює 91 спеціаліст. Нашу медичну родину поповнили молоді лікарі – Наталія Галат та Олександр і Алла Прокопчуки. На заслужений відпочинок пішли досвідчені терапевти: Віра Антонова та Наталія Федосєєва, сімейний лікар Михайло Рибка та педіатр Ірина Підкуйко. З січня 2021 року до нашого Центру доєдналися ще 3 амбулаторії – Благодатнівська, Коробівська і Деньгівська та 5 ФАПів – Кропивнянський, Крупський, Щербинівський, а також заклади із Хвилево-Сорочина та Кединої Гори. Вакантними залишаються посади сімейних лікарів у Благодатному та Деньгах.
− Що позитивного можете відзначити за перше 5-ліття?
− Буду говорити з точки зору бухгалтера. Мені набагато зручніше працювати з банківською системою, ніж з казначейством , як було до 2019 року. Тепер не треба попередньо замовляти кошти, не треба чекати, доки вони пройдуть по системі. Люди можуть отримати зарплату навіть в останній день місяця, чого раніше ми не могли собі дозволити. При переході на нову форму фінансування нам вдалося зберегти щорічні виплати на оздоровлення працівників колективу та надбавки за вислугу років, що, до речі, відмінили у багатьох комунальних закладах області. А ще, звичайно, приємно, що тепер до нас їдуть за досвідом. Були вже керівники медицини з Канева, зі Сміли, з черкаського центру «Громадське здоров’я». Хоча свого часу наша головна лікарка побувала і в Умані, і в Горішніх Плавнях. Казала: «А в нас буде краще». І тепер нам є що показати людям. Ми горді з того, що їдуть до нас. Отже, нас визнають, ми авторитетні. Це тішить і зобов’язує. Хоча, звичайно, роботи ще вистачає. Хочеться в цьому році відремонтувати коридор в амбулаторії №3.
− Які корективи внесла у роботу Золотоніського Центру первинної медико-санітарної допомоги пандемія коронавірусу?
− Ще у березні минулого року ми створили мобільну бригаду для забору ПЛР-тестів, − долучається до розмови головна медична сестра підприємства Людмила Руденко. – Організували забір мазків у кожній амбулаторії міста, щоб уникнути скупчення людей. Потім довелося відмовитися від цього і брати ПЛР-тести на базі амбулаторії №3. Жоден з наших лікарів не розрахувався. Усі, попри складнощі і навантаження, залишилися в команді.
− Отже, нарешті вже можна перевести подих?
− Та ні, спокій нам тільки сниться. Нещодавно сусідні громади – Вознесенська, Піщанська та Новодмитрівська – вирішили доєднатися до Золотоніської міської первинки. До того ж, для сільських мешканців плануємо відкрити 4-у амбулаторію у місті. Ще триває обговорення варіантів з виділенням приміщення. З-поміж 4-х пропозицій керівник нашого Центру Лариса Насальська воліє обрати найбільш прийнятний і зручний − як для медиків, так і для пацієнтів.
Позаду перші 5 років − пора випробувань і становлення. Попереду – нові виклики, які неможливо передбачити та оминути. Та сподіваємося, що медики комунального підприємства і надалі з честю справлятимуться з ними, високо несучи звання лікаря Золотоніського Центру.
