15 жовтня пішов з життя 27-річний командир відділення розвідувальної роти бригади ім. Чорних Запорожців, золотонісець Олексій Стельмах. Тяжко поранений захисник перебував без свідомості з 29 серпня. Поранення отримав у результаті бойових дій під час захисту Батьківщини поблизу населеного пункту Павлівка Волновахського району на Донеччині. Про це повідомляє видання Золотоноша.City.
Без сина залишилася мати, без брата – дві сестри, без коханого – наречена. Вдома захисника чекала і німецька вівчарка Рім, яку він привіз з АТО.
Олексій був третьою дитиною у сім’ї Валентини Андріївни та Володимира Михайловича. Навчався у Золотоніській гімназії ім. С.Д. Скляренка. Цей же заклад закінчили і його старші сестри Інна та Вікторія.
— Олексій був світлий і відкритий. З предметів найбільше цікавився історією, дуже любив читати. А ще хлопець вирізнявся загостреним відчуттям справедливості. Для нього правда була понад усе. І яким чином доведеться її відстоювати було не важливо. Подальший вибір професії було продовженням його характеру, – розповідає про свого вихованця класний керівник Ольга Полтавець.
Після 9 класу хлопець вступив до Черкаського художньо-технічного коледжу, вивчав художнє різьблення по дереву. На це підштовхнула професія батька, знаного у місті столяра.
У 2014 році Олексій вступив до Центру прикордонної служби в Оршанці. А вже за рік пішов служити Батьківщині, взявши участь в АТО. Чотири роки самовіддано захищав кордони держави. Був у Маріуполі, Краматорську. Згодом почав працювати у Черкаському СІЗО.
24 лютого застало хлопця у Хмельницькому, де він опановував професію кінолога. До 7 травня отримував спеціальність. А вже в червні пішов на війну. Був командиром відділення розвідувальної роти 72 бригади ім. Чорних Запорожців. 29 серпня чоловіки потрапили під мінометний обстріл, Олексій отримав тяжке поранення голови.
24 серпня він востаннє дзвонив рідним. Майже тиждень золотонісець не виходив на зв’язок. Батьки почали його шукати. Дізналися, що він був у лікарні в Кураховому з тяжким пораненням. Йому надали першу допомогу і направили в Дніпро. Там у лікарні зробили операцію і 2 вересня сан авіацією транспортували до Київського військового госпіталю в реанімаційне відділення. Там знову робили операцію. А 15 жовтня о першій ночі перестало битися серце 27-річного хлопця.
— Він був добрий до всіх. Завжди відстоював свою думку, завжди – за справедливість, чого б це не вартувало. Навіть, якщо може отримати за свої переконання – однак стояв на своєму, – говорить мама героя. – І квіти любив дарувати. Як був маленьким, і сусідам, і мені нарве польових квітів і дарує букетики…
17 жовтня Олексія з честю поховали на Алеї Слави у Золотоноші. Віддати останню шану герою прийшло багато людей – рідні, близькі, однокласники, вчителі, знайомі і жителі міста.
Кровожелива війна обірвала життя ще одного молодого, завзятого патріота. Відважний, сильний, цілеспрямований, справедливий – саме таким золотонісці назавжди закарбують в пам’яті Олексія – людину, яка поклала життя задля цілісності своєї Батьківщини, задля тиші і спокою у нашому місті. Ми повинні пам’ятати, якими жертвами наші воїни вигризають нам мир.
Низький уклін і щирі співчуття рідним. Вічна пам’ять і шана герою!
