Дата та місце народження: 28 березня 1978 р., м. Київ.
Дата та місце загибелі: 28 серпня 2014 р., с. Новокатеринівка, Старобешівський район, Донецька область.
Звання: Солдат.
Посада: Снайпер.
Підрозділ: 42-й батальйон територіальної оборони “Рух Опору”.
Обставини загибелі: Загинув разом з Мельничуком Є.А., Татомиром В.С. та солдатом 92-ї окремої механізованої бригади Усенко В.В. 28-го серпня 2014 р. у 400-х метрах східніше с. Новокатеринівка на полі, край лісопосадки, у результаті бойового зіткнення (перестрілки). Був знайдений пошуковою групою Місії “Евакуація-200” (“Чорний тюльпан”) 25 вересня 2014 р.
Військова операція: Бої за м. Іловайськ.
Сімейний стан: Залишилось два сини.
Місце поховання: м. Золотоноша, Черкаська область
Закінчив Національну Академію внутрішніх справ України, працював інспектором розшуку. Через реорганізацію залишив службу у званні лейтенанта міліції та пішов на контрактну службу в ЗСУ, був професійним снайпером-радіотелефоністом.
Брав участь у багатьох миротворчих операціях у різних країнах — протягом 2003—2004 років знаходився у миротворчому контингенті в Республіці Ірак, рота військової поліції; згодом брав участь в інших миротворчих операціях на території Африки.
Був активним учасником Революції Гідності — терміново залишив службу та повернувся до Києва. Був у штабі національного спротиву — охороняв підступи до сцени; виносив полеглих та поранених з вулиці Інститутської.
На фронт пішов добровольцем попри те, що його не хотіли брати через професійні травми. Снайпер 42-го батальйону територіальної оборони ЗС України Кіровоградської області «Рух Опору», псевдо «Макс-Два-00».
Його підрозділ проривався з боєм для допомоги українським підрозділам в Іловайську, поліг за 400 метрів східніше села Новокатеринівка на полі — край лісопосадки, у результаті бойового зіткнення. Тоді ж полягли Євген Мельничук, Володимир Татомир, солдат 92-ї бригади Володимир Усенко.
Тіло Максима знайдене 25 вересня пошуковою групою Місії «Евакуація-200» («Чорний тюльпан»). Після ідентифікації — опізнаний по пластині в нозі — воїна поховали 26 листопада у Золотоноші.
Без Максима лишились мама Надія Сергіївна, дружина, два сини.
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений:
- 17 липня 2015 року — орденом «За мужність» III ступеня (посмертно);
Джерело: Книга пам’яті полеглих за Україну, Вікіпедія
Більше у ЗМІ: Золотонісці провели в останню путь Максима Харченка [ФОТО] (zolotonosha.ck.ua), Антоніна Бонь » Іловайськ! Достукатись до сердець! (zolotnosha.ck.ua), Золотоноша тільки сьогодні попрощалася з жертвою Іловайського котла (Прочерк)
