“Золотоноша – перспективне місто, територія успішних людей”, – підсумки року в інтерв’ю з Віталієм Войцехівським

Но­вий рік – ча­рів­на по­ра. І не­за­леж­но від то­го, до­рос­лий ти чи ще ди­ти­на, очі­ку­ван­ня каз­ки і но­во­річ­но­го ча­ро­дійс­тва суп­ро­вод­жує нас аж до бою ку­ран­тів. І так вже влаш­то­ва­не жит­тя, що са­ме бій го­дин­ни­ка уно­чі 31 груд­ня спо­ві­щає про нас­тан­ня но­вої ві­хи на­шо­го бут­тя, роз­ді­ля­ю­чи йо­го на пев­ні ета­пи. Яким бу­де ко­жен з них – ус­піш­ним, плід­ним чи про­май­не як од­на мить зов­сім не­по­міт­но – у цей ма­гіч­ний мо­мент нам ще не­ві­до­мо. Од­нак рік, що вже сто­їть за по­ро­гом, зав­жди хо­четь­ся оці­ни­ти з точ­ки зо­ру здо­бут­ків та про­ма­хів і взя­ти на за­міт­ку те, над чим вар­то пра­цю­ва­ти на­да­лі. То яким був 2017-й для Зо­ло­то­но­ші? – з цим та ін­ши­ми пи­тан­ня­ми тижневик “Златокрай” в останньому номері цього року (№52 від 28.12.17) звер­ну­ли­ся до місь­ко­го го­ло­ви Ві­та­лія Войцехівського.

– Мо­жу з упев­не­ніс­тю ска­за­ти – до­во­лі ре­зуль­та­тив­ним. Зо­ло­то­но­ша – ус­піш­не міс­то ус­піш­них лю­дей. На пер­ший план ми ста­ви­ли роз­ви­ток еко­но­мі­ки і, вва­жаю, не по­ми­ли­ли­ся. З цьо­го при­во­ду хо­ті­ло­ся б при­вес­ти ци­та­ту Мар­га­рет Тет­чер про те, що “без еко­но­міч­ної сво­бо­ди ні­я­кої ін­шої сво­бо­ди бу­ти не мо­же”. У місь­кій ра­ді зіб­ра­ли­ся не по­лі­ти­ки, а лю­ди, які ма­ють дба­ти про доб­ро­бут гро­ма­ди, а без над­ход­жень у міс­це­ву каз­ну нам цьо­го не до­сяг­ти.

На те­ри­то­рії міс­та ак­тив­но ді­ють 18 про­мис­ло­вих під­при­ємств. Ма­ло яке про­він­цій­не міс­теч­ко Ук­ра­ї­ни на кшталт на­шо­го мо­же пох­ва­ли­ти­ся та­кою роз­ви­не­ною еко­но­міч­ною га­луз­зю. Із зрос­тан­ням ви­роб­ниц­тва ми да­є­мо лю­дям на­дію на те, що Зо­ло­то­но­ша – дій­сно пер­спек­тив­не міс­то. Це все­ляє їм ве­ли­кий оп­ти­мізм, ста­бі­лі­зує сус­піль­но-по­лі­тич­ну си­ту­а­цію, ство­рює пе­ре­ду­мо­ви для по­даль­шо­го ін­вес­ту­ван­ня біз­не­су, від­крит­тя но­вих ро­бо­чих місць та збіль­шен­ня за­ро­біт­ної пла­ти.

А те­пер з то­го, що не вда­ло­ся зро­би­ти. На жаль, ве­ли­кі ко­рек­ти­ви у вті­лен­ня цьо­го­річ­них пла­нів у жит­тя внес­ла не­пе­ред­ба­чу­ва­на при­род­на сти­хія – лип­не­вий ура­ган. Він дій­сно ви­бив нас з ко­лії. Пла­ну­ва­ли за­кін­чи­ти ре­конс­трук­цію цен­траль­ної пло­щі, за­вер­ши­ти ро­бо­ти на ко­лек­то­рі. Але до­ки жда­ли, що на­дій­дуть кош­ти з дер­жав­но­го бюд­же­ту на усу­нен­ня нас­лід­ків бу­ре­вію, до­ве­ло­ся пе­ред­ба­чи­ти їх у місь­ко­му бюд­же­ті, у то­му чис­лі, і лю­дям на ши­фер. Зго­дом з’я­су­ва­ло­ся, що дер­жав­ні гро­ші пок­ри­ють вит­ра­ти ли­ше на від­нов­лен­ня да­ху зош №5, усі ін­ші – ляг­ли важ­ким тя­га­рем на місь­ку каз­ну. До цих пір ще ви­во­зи­мо гіл­ки з квар­та­лів. Але го­лов­не те, що не за­ли­ши­ли по­тер­пі­лих сам-на-сам із бі­дою.

Зро­зу­мі­ло, це де­що при­галь­му­ва­ло ін­ші об­’єк­ти у міс­ті, але нас­туп­но­го ро­ку ми та­ки на­ве­де­мо по­ря­док на ко­лек­то­рі, про­дов­жи­мо спо­руд­жен­ня ба­сей­ну, пов­но­цін­но зап­ра­цює пло­ща Ге­ро­їв Май­да­ну. При усіх на­ших не­га­раз­дах міс­то роз­ви­ва­єть­ся і це не мо­же не ра­ду­ва­ти.

– Вар­то зга­да­ти про на­ла­год­жен­ня пар­тнерсь­ких сто­сун­ків з іно­зем­ни­ми ін­вес­то­ра­ми, ад­же у 2017-му во­ни ста­ли до­во­лі ре­зуль­та­тив­ни­ми.

– Дій­сно, рік, що за­вер­шу­єть­ся, був плід­ним на друж­ні кон­так­ти. На­шим міс­том ці­ка­ви­ли­ся не ли­ше віт­чиз­ня­ні, а й іно­зем­ні ін­вес­то­ри. Ось ли­ше кіль­ка днів то­му на­чаль­ник уп­рав­лін­ня ЖКГ Олек­сандр Фло­рен­ко і де­пу­тат місь­кої ра­ди Вік­тор Душ­ка по­вер­ну­ли­ся з Поль­щі, і як тіль­ки зій­де сніг, поч­неть­ся ак­тив­на спів­пра­ця з поль­ським міс­течком Явор. Як­що пам­’я­та­є­те, на День на­шо­го міс­та при­їж­джа­ла де­ле­га­ція із Сло­вач­чи­ни, з якою у нас теж на­ла­год­же­ні осо­бис­ті кон­так­ти, час­ти­ми гос­тя­ми ста­ли й іс­пансь­кі, фран­цузь­кі та ні­мець­кі дру­зі. Рік то­му ми разом з моїм першим заступником Олегом Маслом були на кон­фе­рен­ції у Нюр­нбер­зі, у якій взяли участь пред­став­ни­ки з 55 ук­ра­їнсь­ких міст.

До­ве­ло­ся то­ді ста­ти свід­ком та­кої неп­ри­єм­ної, як на ме­не, кар­тин­ки: ба­га­то на­ших ко­лег ак­тив­но про­си­ли в іно­зем­них спон­со­рів гу­ма­ні­тар­ну до­по­мо­гу. “Гу­ма­ні­тар­ка” – це доб­ре, але для нас прі­о­ри­те­тна ін­ша ме­та. На­лаш­ту­вав­шись, перш за все, на роз­ви­ток гро­ма­ди, ми праг­не­мо вив­чи­ти єв­ро­пейсь­кий дос­від, той шлях, яким прой­шла Єв­ро­па з кін­ця 80-х ро­ків і до сьо­год­ні­шньо­го дня, нам ці­ка­ві їх­ні тех­но­ло­гії, особ­ли­во у ко­му­наль­ній сфе­рі, бу­дів­ниц­тві ін­дус­трі­аль­но­го пар­ку. Бо, як не прик­ро про це го­во­ри­ти, але на­ра­зі Ук­ра­ї­на як­раз і зна­хо­дить­ся на рів­ні тих ро­ків. То­му чим біль­ше бу­де кон­так­тів і зус­трі­чей з вра­ху­ван­ням їхньо­го дос­ві­ду, у то­му чис­лі, і не­га­тив­но­го, тим ско­рі­ше ми до­сяг­не­мо ус­пі­ху.

До ре­чі, поль­ське міс­то Явор – по­діб­не до Зо­ло­то­но­ші, теж має бі­ля 30 тис. меш­кан­ців, там ду­же прог­ре­сив­ний мер, у міс­ті ве­ли­кі вли­ван­ня іно­зем­них ін­вес­ти­цій. Від­крив­ся за­вод з ви­роб­ниц­тва запчастин до ав­то­мо­бі­лів мар­ки “Мер­се­дес” і лю­ди, які ко­лись ви­ї­ха­ли на за­ро­біт­ки в Ні­меч­чи­ну, Англію, по­ча­ли по­вер­та­ти­ся до­до­му. Та­ким прик­ла­дом у нас мо­жуть слу­жи­ти під­при­ємс­тва – з іно­зем­ни­ми ін­вес­ти­ці­я­ми “Фес Укр” та вітчизня­ними – маслоробний комбінат, які да­ли міс­ту ро­бо­чі міс­ця та со­лід­ні над­ход­жен­ня у місь­ку каз­ну, а сво­їм пра­ців­ни­кам – дос­той­ну зар­пла­ту і ві­ру в те, що ре­а­лі­зу­ва­ти се­бе мож­на і на сво­їй ма­лій бать­ків­щи­ні, то чо­го їха­ти на чу­жи­ну?

– Які про­ек­ти пла­ну­єть­ся здій­сни­ти у но­во­му ро­ці?

– Вва­жаю, що 2018-й рік ста­не для Зо­ло­то­но­ші пе­ре­лом­ним в еко­но­міч­но­му пла­ні. Здій­сню­ва­ти­муть­ся пер­ші кро­ки для бу­дів­ниц­тва ін­дус­трі­аль­но­го пар­ку: пла­ну­є­мо під­вес­ти усі ко­му­ні­ка­ції до йо­го міс­ця роз­та­шу­ван­ня. Зно­ву ж та­ки, вра­хо­ву­ю­чи дос­від іно­зем­них пар­тне­рів, – це ду­же кро­піт­ка ро­бо­та. Не мо­же не ра­ду­ва­ти і той факт, що на те­ре­нах на­шо­го міс­та ма­ють на­мір роз­міс­ти­ти своє ви­роб­ниц­тво 2 олій­них за­во­ди та 2 еле­ва­то­ри. Од­не з під­при­ємств – “Ка­міль­фо­тур” – ли­ше тіль­ки роз­по­чи­нає бу­дів­ниц­тво на ву­ли­ці Обу­хо­ва, а вже вкла­ло знач­ні кош­ти у ре­конс­трук­цію цен­траль­ної пло­щі. На ву­ли­ці Ка­нівсь­ка ще один олій­ний за­вод дав старт під­го­тов­чим ро­бо­там і в рам­ках со­ці­аль­ної уго­ди по­да­ру­вав те­ніс­ний корт, що не­за­ба­ром бу­де роз­гор­ну­тий на місь­ко­му ста­ді­о­ні.

Зо­ло­то­но­ша зна­хо­дить­ся у та­ко­му ре­гі­о­ні, де сам Бог ве­лів від­кри­ва­ти під­при­ємс­тва з пе­ре­роб­ки сіль­госп­про­дук­ції: має зруч­не ге­ог­ра­фіч­не роз­та­шу­ван­ня не­да­ле­ко від об­лас­но­го цен­тру та сто­ли­ці, в на­яв­нос­ті за­ліз­нич­на стан­ція, дос­та­тньо тру­до­вих ре­сур­сів. Вар­то ак­цен­ту­ва­ти ува­гу і на ви­роб­ниц­тві со­няч­них ба­та­рей від іс­пансь­ких ін­вес­то­рів. Тоб­то, той, хто хо­че пра­цю­ва­ти у Зо­ло­то­но­ші, зав­жди мо­же знай­ти тут ро­бо­ту.

Бук­валь­но пе­ред ва­шим при­хо­дом був дзві­нок від пред­став­ни­ків но­вої фір­ми, яка ви­ку­пи­ла у бан­ку зас­тав­не май­но м’я­со­ком­бі­на­ту і має авс­трійсь­кий про­ект що­до від­нов­лен­ня ви­роб­ниц­тва. До нас при­ї­дуть за­ру­біж­ні фа­хів­ці, які ним зай­ма­ли­ся, ми про­ве­де­мо пре­зен­та­цію, щоб вони переконали людей, що це – дійсно еко­ло­гіч­но чис­тий об­’єкт. Ке­рів­ник структури – ду­же пер­спек­тив­ний, йо­му по­до­ба­єть­ся на­ше міс­то та йо­го ар­хі­тек­ту­ра. І, ма­ю­чи бу­ді­вель­ну кам­па­нію, уже виношує пла­ни що­до ре­конс­трук­ції бу­ді­вель, де б мог­ли осе­ли­ти­ся йо­го спе­ці­а­ліс­ти. Ми зап­ро­по­ну­ва­ли кіль­ка бу­динків, які сто­ять – “кра­су­ють­ся” у цен­трі міс­та, а тол­ку з них ні­я­ко­го: нап­рик­лад, бу­дів­лі війсь­ктор­гу, ко­лиш­ні гур­то­жит­ки. Місь­ка вла­да теж за­ці­кав­ле­на у пок­ра­щен­ні зов­ні­шньо­го виг­ля­ду на­шо­го міс­та. То­му зав­жди ра­ді ві­та­ти ін­вес­то­рів, у яких на пер­шо­му пла­ні – еко­ло­гія та роз­ви­ток гро­ма­ди.

– Ми зна­є­мо, що свою пре­мію до Дня міс­це­во­го са­мов­ря­ду­ван­ня Ви пла­ну­ва­ли нап­ра­ви­ти на прид­бан­ня но­во­річ­них по­да­рун­ків для ді­тей учас­ни­ків АТО. Чи вда­ло­ся вті­ли­ти цей за­дум у жит­тя?

– Так, своє зо­бов­’я­зан­ня я ви­ко­нав. 150 ді­тей зо­ло­то­нісь­ких за­хис­ни­ків ма­ти­муть змо­гу сма­ку­ва­ти но­во­річ­ни­ми пре­зен­та­ми. Але най­при­єм­ні­шим мо­мен­том у цій спра­ві ста­ло на­віть не це. Ми ви­рі­ши­ли не прос­то за­ку­пи­ти стан­дар­тні па­кун­ки до свя­та, а са­мо­туж­ки їх сфор­му­ва­ти, об­рав­ши сві­жу і на будь-який смак кон­ди­терсь­ку про­дук­цію. Чут­ки у Зо­ло­то­но­ші ши­рять­ся ду­же швид­ко, і про цю іні­ці­а­ти­ву діз­на­ли­ся ін­ші не­бай­ду­жі під­при­єм­ці. Во­ни теж зап­ро­по­ну­ва­ли свої пос­лу­ги і при­нес­ли цу­кер­ки та шо­ко­лад­ки.

– Знаю, що се­ред чле­нів Ва­шої ко­ман­ди іс­нує тра­ди­ція у кін­ці ро­ку, що спли­ває, скла­да­ти пе­ре­лік справ, які б хо­ті­ли зробити у прий­де­шньо­му. Чи все зап­ла­но­ва­не у 2017-му вда­ло­ся здій­сни­ти?

– Ви зна­є­те, як би важ­ко не бу­ло, але пе­ре­важ­ну біль­шість та­ки вті­ли­ли в жит­тя. Чо­му ми скла­да­є­мо та­кий спи­сок? Як­що ста­виш пе­ред со­бою якусь ме­ту, то є до чо­го праг­ну­ти. Вва­жаю, що тра­ди­ція – не­по­га­на і сти­му­лює нас до ру­ху впе­ред. А те­пер у нас з’я­ви­ла­ся мож­ли­вість ра­ди­ти­ся у цьо­му пла­ні ще й з ак­ти­віс­та­ми міс­та. Маю на ува­зі об­’єк­ти гро­мадсь­ко­го бюд­же­ту, під які на нас­туп­ний рік вже зак­ла­де­ні кош­ти у місь­кій каз­ні.

– На­ші чи­та­чі ці­кав­лять­ся пла­на­ми місь­кої ра­ди що­до ство­рен­ня ОТГ з цен­тром у Зо­ло­то­но­ші. Чи здій­сню­ють­ся якісь кро­ки у цьо­му нап­рям­ку?

– На мою дум­ку, не мож­на ро­би­ти си­лою те, що все од­но че­рез де­я­кий час має здій­сни­ти­ся доб­ро­віль­но. Я сам та­кий: ко­ли ме­не змушують ро­би­ти те, що ме­ні не до ду­ші, я вчи­няю нав­па­ки. Ще за на­шої ми­ну­лої ка­ден­ції ми звер­ну­ли­ся з про­по­зи­ці­єю що­до об­’єд­нан­ня до при­лег­лих до Зо­ло­то­но­ші гро­мад. Але, пев­но, пот­рі­бен час, щоб во­ни вив­чи­ли дос­від ін­ших ОТГ, які вже прой­шли цим шля­хом, і, ли­ше зва­жив­ши усі “за” і “про­ти”, змог­ли ух­ва­ли­ти ви­ва­же­не рі­шен­ня. Хо­ча, впев­не­ний, хто швид­ше йти­ме впе­ред, об­’єд­на­єть­ся, той швид­ше змо­же ство­ри­ти умо­ви для пок­ра­щен­ня жит­тя сво­їх лю­дей.

– 2017-й став для Вас, як зви­чай­ної лю­ди­ни, а не по­са­дов­ця, мож­на ска­за­ти, дві­чі зна­ко­вим: на­пе­ре­дод­ні ро­ку у Вас на­ро­ди­ла­ся онуч­ка, а ще Ви пе­рес­ту­пи­ли пів­ві­ко­вий ру­біж сво­го жит­тя. То як во­но бу­ти у ста­ту­сі ді­ду­ся у та­ко­му мо­ло­до­му ві­ці і чи згод­ні Ви з тим, що до ону­ків від­чу­ва­єш силь­ні­шу лю­бов, ніж до влас­них ді­тей?

– Та ні, лю­биш як ді­тей, так і ону­ків. Не мо­жу ска­за­ти, що си­на я люб­лю мен­ше. Прос­то пер­ша лю­бов – то од­на, ще не ус­ві­дом­ле­на. А тут уже зов­сім ін­ша – все ро­зу­мі­єш і ли­ше на­со­лод­жу­єш­ся но­вим ста­ту­сом.

– Ві­та­лію Олек­сан­дро­ви­чу, під­су­мо­ву­ю­чи роз­мо­ву, вар­то кон­ста­ту­ва­ти, що 2017-й рік був хоч і неп­рос­тим, але плід­ним. Тож що б Ви хо­ті­ли по­ба­жа­ти на по­ро­зі Но­во­річ­чя сво­їм спів­гро­ма­дя­нам?

– Перш за все, ми­ру і проц­ві­тан­ня. Ко­жен мій ра­нок по­чи­на­єть­ся із зве­день шта­бу АТО з пе­ре­до­вої – чи є по­ра­не­ні або за­гиб­лі. Бо, хо­ча вій­на у нас гіб­рид­на, од­нак людсь­кі тра­ге­дії справ­жні. Ця вій­на тор­кну­ла­ся сво­їм жор­сто­ким кри­лом і на­шої ро­ди­ни. Мій пле­мін­ник під­пи­сав кон­тракт на війсь­ко­ву служ­бу і ось уже два тиж­ні пе­ре­бу­ває у гарячій точці в зоні АТО. Ус­піш­ний, ін­те­лі­ген­тний 30-річ­ний юнак з ви­щою ос­ві­тою, який має двох ді­ток і кіль­ка ро­ків про­жи­вав у без­печ­ній Іс­па­нії, ви­рі­шив по­вер­ну­ти­ся в Ук­ра­ї­ну, щоб за­хи­ща­ти її кор­до­ни. Не­мож­ли­во пе­ре­да­ти сло­ва­ми по­чут­тя і пе­ре­жи­ван­ня мо­єї сес­три, а її біль – це і мій теж. То­му на­шій Зо­ло­то­но­ші, як і всій Ук­ра­ї­ні, пот­рі­бен мир. І це, ма­буть, є най­за­по­віт­ні­шим ба­жан­ням не ли­ше для ме­не, а й усіх спів­віт­чиз­ни­ків.

А ще ба­жаю у но­во­му ро­ці по­даль­шо­го проц­ві­тан­ня на­шо­му чор­ноб­рив­це­во­му міс­ту. То­му зап­ро­шую до спів­пра­ці усіх не­бай­ду­жих, ді­ло­вих лю­дей, які ма­ють конс­трук­тив­ні про­по­зи­ції та ре­аль­ні пла­ни що­до їх здій­снен­ня. У то­му чис­лі, і на­род­них де­пу­та­тів. Ми мо­же­мо ма­ти різ­ні ба­чен­ня, стиль ро­бо­ти, але нас по­вин­на об­’єд­ну­ва­ти спільна ме­та – доб­ро­бут зо­ло­то­ніс­ців. У кож­но­го з нас має бу­ти ро­зу­мін­ня то­го, що ли­ше ра­зом, спіль­ни­ми зу­сил­ля­ми та що­ден­ною ко­піт­кою пра­цею ми змо­же­мо ді­я­ти мак­си­маль­но ефек­тив­но і до­сяг­ти кон­крет­них ре­зуль­та­тів зад­ля по­ліп­шен­ня якос­ті жит­тя на­шої гро­ма­ди.