Ще донедавна золотоніська вулиця з високою назвою – Нагірна – була захряслою у вибоїнах, калюжах та бездоріжжі. Оточена широкоасфальтованими вулицями – Пушкіна, Січова, Благовіщенська, вона мала вкрай непривабливий вигляд. Та що там вигляд! Дійти до садочка «Веселка» і шостої школи чи спуститися до недільного ринку можна було лише з парою змінного взуття під пахвою.
Однак, ще не встиг захолонути простелений асфальт на вулиці Нагірна та однойменному провулку, ще не встигли дорожники ПрАТ «Золотоношарембуд» підвести останній штрих у благоустрої нової дороги, як на «гарячу лінію» міського голови почали надходити дзвінки невдоволених місцевих мешканців. Вони жалілися на посилений рух транспортних засобів, особливо великотоннажних автомобілів.
Галина Григорівна:
– Ми дуже задоволені, що в нас тепер асфальтна дорога. Давно вже хотіли твердого покриття. На виготовлення проекту нас організувала Людмила Теницька, яка зібрала гроші, домовилася з проектантом. Частину дороги облаштували минулого року, а решту і провулок – вже у цьому. Тепер і ввечері у нас гамірно. Діти виходять кататися на скейтах. І наша поштарка каже: «Такої затишної вулиці у квітах, як ваша, ніде в Золотоноші немає». А великі машини? Та ні, у нас такі не їздять. Востаннє торохкотіли дорожники своїм ЗІЛом з асфальтом. Мій онук Ваня ганяє на велосипеді. Буває, кине його прямо на дорозі і забіжить у двір то води попити, то щось перехопити, а «велик» лежить серед дороги. Кому він там заважає! Ні, ми дуже задоволені! Головне, що міська рада пообіцяла зробити – то й виконала свою обіцянку. Восени у нас на вулиці була зустріч з міським головою Віталієм Войцехівським, після того, як частину заасфальтували. Ми боялися, що на цьому й край. Та ні! Довели до ладу.
Галина Іванівна:
– Хочу подякувати будівельникам, які створили нам таку красу. Хлопці трудилися з хазяйським підходом. От тільки тепер лишилося кілька метрів Січової (що перерізана Ринковою) не доробленої. У свій проект ми цей відрізок не включили, якось не подумали, і тепер ця вічна калюжа залишиться назавжди. Будемо звертатися до нашого вуличкома! А хто закріплений депутат? Не знаю.
Подружжя Тетяна і Володимир:
– Є водії, яким дуже хочеться промчатися свіженьким асфальтом з вітерцем. «Пруть» таксисти, навіть дехто із сусідів, яким до хати проїхати всього 10 метрів від вулиці Пушкіна, і ті газують на четвертій передачі. От для таких «воділ» треба встановити попереджувальний знак – «Обмеження швидкості». Цей захід, можливо, суттєво й не вплине на їхню поведінку, але ж треба привчати кермувальників до законослухняності, щоб вони дотримувалися правил дорожнього руху. Та й існує обмеження швидкості руху у населеному пункті.
Михайло Петрович:
– Чужі у нас мало тут ганяють. Більше свої. Якось вже після першої ночі сусідський син на квадроциклі розважався. Такий рев від мотора стояв, що не можна було й у хаті втриматися. Ранком зробили батькові зауваження, попросили зважати на пізній час, літніх людей, малих дітей. Ми ж дорогу будували не для перегонів. Так, бачте, йому не сподобалося! Ввечері тепер на нашій вулиці людно. Тон задає дітлашня. Хто на роликах, хто на скейті, хто малює на асфальті. Малюки їздять на міні-автомобілях, а поруч крокують дідусі. «Заганяти» дітей-онуків на ночівлю виходять дорослі, та й самі зависають щонайменше на півгодини для обговорення світових та місцевих новин.
