На хуторі Згар Золотоніської територіальної громади місцеві жителі провели спільну толоку біля улюбленого місця відпочинку – прадавньої кринички. Звалений вітром дуб спричинив чимало шкоди зрубові над криницею, понівечив стіл та лавки. Спритники розпиляли і забрали товсті гілляки, натомість довкола залишили валятися потрощений дрібний хмиз. Пише Золотоноша.Сіті.
Ідея навести лад на цьому п’ятачку народилася у Миколи Макаренка, а організатором суботника став Олександр Перехрест, у якого підростають син і донечка. Як кажуть його друзі, у нього ніколи не сідає батарейка. Він як невтомний енерджайзер. Телефонували та запрошували багатьох. Було по-всякому: дехто відгукувався з охотою, інший посилався на зайнятість.
Проте бригада умільців зібралася чималенька: Євгеній Мовчан, Віктор Соловей, Микола Третяк, Роман Бондар, Олександр Перехрест, Анатолій Ткаченко, Ігор Гриб, Андрій Герасименко, Микола Макаренко та Микола Перехрест. Олександра Патютька зустріли дорогою, вже коли гуртом йшли прибирати. Він миттю змотався додому, переодягнувся і прихопив інструмент. Усе необхідне для роботи брали кожен зі свого господарства. Перехрест – цвяхи, Ткаченко – лак, Гриб – дошки і бензопилу. Решта чоловіків – молотки, сокири, лопати. Не забули прихопити й граблі. Ну, звичайно ж, вірним супутником був казан.
Відремонтували стіл, вкопали по обидва боки довгі лавки. Кришку стола пофарбували лаком для краси і міцності дощок. Потім заходилися впорядковувати довколишню територію. Загребли чималеньку площу, прибравши не тільки гілля й торішнє листя, а привезені сюди з чийогось господарства та накопичені стебла троянд й інше сміття.
− Робота у гурті кипіла і ладилася, − розповідає Ігор Гриб. – Ми ж старалися для людей, для себе, не думаючи про славу чи популярність.
Благі наміри об’єднали різних за віком чоловіків: найстаршому Віктору Солов’ю − за 40, а наймолодшому Андрію Герасименку виповнилося 22. Серед завзятців – четверо неодружених молодих хлопців.
Впоравшись із задуманим, взялися за кашу. Вона вдалася на славу, приготована на цілющій криничній водичці. Смакували за власноруч змайстрованим столом. Під час обіду наступного разу вирішили відновити ще й понівечений зруб.
Знаємо, їхні плани реальні, бо роблять для себе і своїх діток. Та й для заїжджих подорожніх гостинні згаряни табу не встановлюють. Тільки б цінували їхню працю і старання відпочивальники та завсідники-любителі джерельної води.
