Сьогодні, 28 жовтня, минає 100-річчя від дня народження людини з великої літери – Михайла Пономаренка. Проживши довге, сповнене бурхливих подій життя, він тихо спочив в оточенні найближчих і найвідданіших людей на відмітці 89 років 2 місяці і 3 дні… Помер Михайло Федорович морозного та сніжного січневого першого дня нового 2010 року.

Про нього вже сказано і написано дуже багато. Та я маю власні спомини про Михайла Пономаренка.

Вперше про Михайла Федоровича почула, будучи першокурсницею Переяслав-Хмельницького педагогічного інституту. Одного разу столичний професор, який начитував студентам-першокурсникам матеріал, захотів познайомитись з нами, дізнатись, звідки хто родом. Коли почув – місто Золотоноша (звідси родом була я і моя подруга-однокласниця), він сказав: «Та у Золотоноші є свій професор – Пономаренко, який навчить більше багатьох інститутських викладачів». Справді, тоді ми відчули гордість за свого земляка.

По закінченню навчання я прийшла на роботу в наш міський музей. І тут дізналася про велику заслугу першого директора музею Михайла Пономаренка у створенні експозиції, зборі експонатів. Здивувало, що багато експонатів він купував за власний кошт, а для збору матеріалів відвідав багато архівів, бібліотек та музеїв колишнього Союзу. Не раз доводилося читати дрібний нерозбірливий почерк Михайла Федоровича, його історично-краєзнавчі статті в періодиці, поезії, в яких розкривався талант Пономаренка-поета. Саме по його статтях та книжках і зараз, після скількох років роботи у музеї, готуюся до тематичних екскурсій і зустрічей з відвідувачами, готую публікації.

Хто ще з авторів подібно Михайлу Федоровичу цікаво, доступно, з науковим підходом описував історію Златокраю та біографії златокраян? А які глибокі пізнання Пономаренка у питаннях археології, нумізматики, первісної історії, античності, мовознавства та багатьох інших дисциплін! Важко злічити, скільки сучасних науковців-істориків, вчителів, викладачів, студентів, школярів, готуючись до уроків, при написанні робіт використовують матеріали його надбань.

85 років Пономаренку святкували урочисто у міській раді. Тоді востаннє він відвідав і краєзнавчий музей. Я пам’ятаю дужий потиск руки. Тоді у розмові він «порівняв себе з великим деревом, кора якого почала тріскатися, а корінь підточений хворобою. Хоча ще так хочеться до сонця….». У цих словах відчувалася мудрість справжнього філософа.

…Хоронили Пономаренка на старому міському кладовищі недалеко від його батьків. Був морозний січневий ранок нового року. Через рік поряд виріс горбик, де похована Надія Василівна – дружина, підтримка і опора останніх двадцяти років його життя. Зараз на могилках височіють два пам’ятники, побудовані за кошти небайдужих земляків та друзів. На жаль, дітей у Пономаренка не залишилося. Та лишились учні, друзі і знайомі, які і зараз не забувають про Вчителя, Краєзнавця, Поета, Директора. Залишилось його дітище – краєзнавчий музей, який з 28 січня 2010 року носить ім’я свого першого директора, і якому в цьому році виповнюється 60 років.

Мудрі кажуть: «Генії – це метеорити, що згорають, даруючи світло». Народний академік, вчитель Пономаренко справді дарував світло мудрості та науки сучасникам та нащадкам.

У день народження Михайла Пономаренка разом з міським керівництвом Золотоноші ми побували на могилі нашого відомого земляка, щоб вшанувати світлу пам’ять людини, котра залишила значимий слід на Золотоніщині.

Віта ЯМБОРСЬКА, директор Золотоніського краєзнавчого музею

ім. М. Пономаренка.